Звечоріло.Вікна підморгують жовтим лукавим світлом,
загорілася повного місяця в небі нічному діра,
згусли сутінки сині - усе схоронили до крихти,
тільки з мене одної ця ніч почуття здира.
Безпардонно оголює мідні дроти кохання,
що , мов вени, пронизують змучене тіло на́скрізь:
видихаю тебе з кожним подихом без вагання
й хворобливо вдихаю назад через дірку в масці.
...Вже ж надихалася тобою по самі вінця,
наковталась тебе, захлинулась тобою вщент,
скільки ще необхідно хвилин бездиханній жінці,
щоб з любові пролитися тепло рясним дощем.
Знову північ у вікнах. Уїдлива тиша бреше
і хвилинною стрілкою крає життя на стрІчки -
я тобою живу і не зможу любити менше!
Знов підмогрують жовтим лукавим окаті вікна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536218
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: Meggi