те що змушує мене тремтіти зсередини назви не має але має голос сильний твердий бо безтілесний
ніби стиснутий міцно кулак - до крові під нігтями
і тоншає від того пульс ніби туго натягнута нитка
яку не вхопити й пінцетом..
плетемо мереживо слів в передчутті дотику ніби благословення
а я переконуюсь в тому що відстань довшає з кожним наступним днем що наближає до зустрічі
як знову навчитись мені бути відвертою?
ні.. як стати самою собою почутою?
шелестить листя ніби піски Сахари попід ногами у бедуїнів
ця осінь не осінь - пустеля з палаючим сонця золотом
у якій я загубила дівчинку
певно для того аби відшукати жінку..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536130
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: Майя Грозова