Вітри тут царювали. Кураї
Гасали й пустували, наче діти,
зовсім осиротілі ці краї
Здавалося, ніхто і не помітить.
Вони ховали голови в піски
Не рік, не два, а може сотню років.
І ось під хори голосів дзвінких
Тверді і дружні залунали кроки.
Не сіянці вживлялися тоді
В цю землю – і голодну, і холодну,
А тисячі розвеснених надій
На кращу долю рідного народу.
Історія усіх позве на суд.
І світ не був ніколи чорно-білим…
Як мало нині творимо красу!
Як ми руйнуєм створене щосили!
І не в однім моїм малім селі
Із душ поволі опадають грати.
Підносить крони посивілий ліс –
Дарунок комсомольців із тридцятих…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535743
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2014
автор: stawitscky