Осінь серця заворожує вміло –
Хитра облесниця зрілих років,
І, обітнувши поволеньки крила,
Переконає, що й був ти таким
Ще від колиски не вельми крилатим,
Й крила – не зовім зручний атрибут.
Інша вже справа – розкішні пенати,
Власний літак і «крутий» парашут.
Тихо й підступно підточує сили,
Гасить наснагу й бажання вогонь,
Із кольорового на чорно-білий
Світ повертає до зору мого.
І розтривожує душу ваганням,
Радість міняє на сум сивини…
Ми ще поборемось, осене рання –
Я із тобою у стані війни!
Вже розпізнав твою влесну натуру –
Отже, до успіху маю ключі.
Ми ще побачимо, хто кого вдурить,
В кого із нас благородніший чин!
…Ревно відстоює право людина
На веселково-усміхнені дні,
Я, спадкоємець у еннім коліні,
Прагну лишатися теж «на коні».
Може, зазнавши супротив шалений,
Ти нашим душам дозволиш горіть?
Може ти, осене, саме до мене
Схилиш покірно свої прапори?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535742
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2014
автор: stawitscky