Василь Симоненко
«Не верь мне…»
Не верь мне, так как врать я не умею,
Не жди меня – ведь все равно приду.
Я принесу тебе свою надежду,
А подарю унынье и беду.
И все слова, придуманные мною,
Пробормотав тебе одной пролью,
В усталости свою улыбку скрою.
Бездумно, безголово утоплю.
И буду непонятно надоедлив,
Не к месту и не к стати буду ныть.
И зарыдать, увы, я не сумею,
А, рассмеявшись, я продолжу жить!
Не верь мне, так как врать я не умею,
Не жди меня – ведь все равно приду.
Я принесу тебе свою надежду,
А подарю унынье и беду.
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
НЕ ВIР МЕНI
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.
Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.
І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.
27.02.1963
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535040
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 06.11.2014
автор: Володимир Туленко