У мовчанні німім ми сплітаємо руки,
Долоня в долоні - б’ється струмінь тепла.
Душі спраглі так прагнуть до вічної злуки,
Брязкають долі осколки битого скла.
Й не питай, чому сум застеляє повіки,
Коли місяць у хмарах по небі пливе.
Не спіши, не шукай від сердечності ліки,
Бо зів’яне воно, як лишити одне.
То ж неволь, свою ніжність уклавши у пучки,
В конвульсіях млості тіло має нужду.
Вимітай по засіках останні заначки,
Солод весь я тобі на вуста покладу.
05.11.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2014
автор: Валентина Ланевич