Я зайду у вагон...Поставлю валізу...
І втомлено руки на стіл положу.
як же смішно звучить:" Ця Леді - залізна"...
Та,що в тиші,здригається знов від плачу.
І майне в далині у холоднім тумані
все знайоме до болю ,й чуже водночас.
Кину змучений погляд,напевне,востаннє,-
поїзд рушить із місця.Прощатися час.
І ніхто не зуміє цю мить прочитати,
силует проведе пильне око ловця.
Я навчилась давно посміхатися втраті,
а усмішка мені,як завжди,до лиця.
І хто зна,чи коли зрозумію напевно
що між мною і вами безмежна стіна.
Не займайте мене!Не займайте даремно...
Я не просто "залізна". Я,віднині, - "стальна".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534871
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2014
автор: Ruzhena