Твій порух, твій подих, твій погляд,
Усе про що мріяв давно
Були так далеко – і поряд,
Неначе в німому кіно.
І я без монети в кишені
Пробрався тихцем в кінозал,
Під вибухи серця шалені
Тобі щось беззвучно казав.
Дивився, немов на ікону
Якій би – доземно чолом,
І радість зійшла до амвону,
І раптом уперлась в стекло.
В його прохолодну прозорість,
В його невблаганну межу.
Було це, напевно, учора
Чи вічність тому – не скажу.
Крізь болем збунтований відчай
Усвоїв премудрість гірку –
Нікому не дано по двічі
Ввійти у ту саму ріку
І юність змахнула рукою
І тихо сказала – пора…
Мій світе, і що ж ти накоїв,
Навіщо мене обікрав?
Чи, може, послав у надії
Не кару – святу благодать,
Щоб вузол болючий Гордіїв
Ударом одним розрубать?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2014
автор: stawitscky