Знов сміється осінь у віконній рамі,
усе лащиться, як винуватий кіт.
Неба купол, як у Божім храмі,
сонця золотого шле привіт.
Спрагло п'єм його, жмути проміння в светри
хочемо сховати про запас.
Осене, залиш тепла нам,сестро!
Пожалій, побав ще сонцем нас!
...Тішиться прозорістю повітря-
закуріла місто в сивий дим,
наспівала щось бешкетникові вітру-
не спіймать нізащо вже.А він
колючками штрикає в обличчя
і сердито щи́пає носи...
Чим злякала його осене-сестрице?
Як його тепер благать-просить,
щоб іще хоч трохи не кусався,
лагідно торкавсь волосся, щік,
так іще не хочеться ховатись
за важкої одежини грати
й спрагло пити сонячний привіт!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534664
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: Meggi