Як на картині – ліс, і степ, і гори,
Блакить ріки, сага і очерет,
І тихо вітер щось мені говорить,
Що саме – лиш Всевишній розбере.
Запитую: « Ти звідки? Що ти хочеш?
Чому так важко переводиш дух?»
Він відкрива почервонілі очі,
Він стомлений і чорний на виду.
«Я сонце вам викочую шоранку
З-за териконів і зотлілих шахт,
Щоби воно не згасло до останку,
Як спопелилась « Боїнга» душа.
Там крики й зойки, залпи і команди,
Там правди дві у герці вогнянім,
Там миру і стабільності гаранти
Здали Вкраїну демонам війни.
І зводить мури невмолимий зодчий
Між долями, що рідні по крові…
Який Люцифер нас зломити хоче
І дотина, що ми іще живі?
Бо на Вкраїні світ зійшовся клином.
Аж рота час здивовано відкрив:
Та ж розбудили у собі людину
Ці малороси, козачки, хохли!
І рвуть затято до сих пір кайдани.
І на оскаллі грізних барикад
Осмілились азійського тирана
Позбавити ілюзій - «старший брат»
Тому і крутить віхола кривава.
Ми маєм пекло Дантове пройти,
Щоби утвердить для нащадків право
У вільнім краї жити і цвісти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534582
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: stawitscky