Хитаюся від хворобливої думки про час...
Який він швидкоплинний, невмолимий,
якоїсь миті навіть жорстокий.
Про те, як він граючись, просто з цікавості,
легко створив "нас"
і про те, як розділив в різних напрямках
наші невпевнені кроки.
В'їдаюсь поглядом в дужу спину,
твої сліди-
їх навіть найжорстокіші сніговії сховать не в змозі-
однак пропечуть!
Ти цвяхами прибитий до серця, вимучено-блідий,
та старанно загорнутий мною ж в червону
любов-парчу!
Так, згорить моє серце, стече від болючих ран,
кровоточать цвяхи, що ти ними прибитий
міцно!
З часом!Необачно пустила тебе у свій світлий Храм,
ти в тім храмі не зміг навіть просто
поставити свічку...
Хитаюся...Мовчки...
Важко згадалось про час:
швидко збігає, невпинно - піском крізь пальці.
Ми з тобою залишимось в пам'яті
вишивкою на п'яльцях,
просто в цьому житті , шкода́,
вже не буде "НАС".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534227
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2014
автор: Meggi