Голос повільно зникає в мороці,
Лишаючи погляд постарілих людей.
Птахи відлетіли й лиш тіні залишили
На сірому небі, і лицях дітей.
Думку знов легко зловити вночі,
З гіллям без листя - холодним й сухим.
Це самовбивство плекати її,
Забути її - значить бути сліпим.
Мелодії осені лише наодинці
Торкаються твоїх давно глухих вух.
Тиша стає занадто гучною,
Стіни ріжуть зап'ястя твоїх блідих рук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534110
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2014
автор: Андрій Безсовісний