- Як тобі добре кицько, як тобі добре, - вкотре звертаюся до своєї пухнастої улюблениці.
- Як же тобі добре! Ні тобі політики, ні тобі революцій та воєн, ані проблем. Всі тебе люблять, навіть потурають часто. Лиш іноді для годиться посварять за маленькі капості. Як тобі добре, - шепочу їй, і враз розумію, що це лиш моя однобока приватна думка. А хто в неї, в кицьки, питав чи їй добре? Так, їсти-пити дають, доглядають, вітамінками підгодовують, вичісують, дбають, але ж... це ТЮРМА. А хіба в тюрмі добре? Правда іншого життя вона й не знає, не пам"ятає, принаймні я так гадаю. Бо підібрала її з вулиці малесеньким нявкаючим брудним клубочком. І з того часу, вона живе у мене в квартирі уже вісім років. На вулицю й не потикається, ну хіба на балкон погуляти, та на пташок посваритися, (до речі це в неї дуже кумедно виходить) подихати "ну дуже свіжим" містовим повітрям. А решта її занять: поїсти, поспати, на горшок піти, попити і знову все по колу. Іноді вона дитиніє і літає по кімнатах мов навіжена, смішно пробуксовуючи на поворотах, аж її заносить, бо ламінована підлога слизька. Іноді, не знаю звідкіля вона знає, що я почуваюся кепсько, приходить, моститься на "хворе" місце, і довгенько лежить-лікує. Ось таке котяче, за моїми спостереженнями, життя. От цікаво, як би кицька сама розповіла про своє життя-буття у мене?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533116
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2014
автор: Ніжність - Віталія Савченко