Я мудрістю пишаюся твоєю,
Яку ковтками п’ю усе життя,
Зігрітий своїм татом, як землею-
Його коханням вроджене дитя.
Сумую, тату, що тебе немає,
Твоєї ласки прагну до сих пір,
Мої літа у вирій вилітають,
Вкривають сльози біленький папір.
Тобою висушені хмари в піднебессі,
Випроводжають бджілку із льотка,
Я мрію, що колись таки воскреснеш
І ще обнімеш власного синка.
Пройшли роки і через всі часи,
Не тільки я, а й друзі пам’ятають,
Яким ти був і як прекрасно жив…
У твого сина крила виростають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533021
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2014
автор: Віталій Назарук