Вже руки оніміли і нечутно...
Ні болі,ні як кров по них біжить.
Вже бачу край,той край де має все скінчитись,
Вже скоро буде ця остання мить.
І осінь знову лиє свої сльози,
А я не можу більше біль ховати...
І скоро стане холодно,прийдуть морози,
А може я не зможу більш чекати...
Лукавий світ,зведе мене до краю,
І більше вже нема чому радіти.
Нема на цій землі,й краплини раю!
Тут все немов би полином розлите...
А віра? Де їй бути!? Розпинають...
І обіцяючи кидать пусті фрази.
Ви думаєте легко все забути!?
Стиснувши у кулак весь біль й образи.
Душа мовчить...не має сил боротись,
Пропитана образами й брехнею,
Розтерзана,прострілена, добита,
Тим словом що зовуть усі любюв'ю.
Їй холодно...вона вже замерзає,
А ви лише розкидуєтесь фразами,
Вона сама,і ніби вже й не має,
Там холодно...її всі залишають.
Скоро кінець...і прірва зовсім близько,
І може не прийдеться більше мучитись.
Напевно не хотіла,не навмисно,
Можливо вже назавжди ви ролучитесь...
НАДІЯ КИШЕНЯ 23.10.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531832
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2014
автор: КОЛЮЧКА