Осіннє сонце вже не гріло,
І ледь ласкаючи щоку,
Враз нагадало мені літо
Прекрасну пору неземну.
І хвилька смутку промайнула,
В моїх замріяних очах,
І я не наче враз заснула
І полетіла по світах.
Та щось збудить мене хотіло
І промайнуло по щоці,
Відкрила очі, подивилась,
А гість лежить вже на землі.
Пожовклий, скручений, дірчавий,
Під подих вітру він злетів,
Несміло глянув мені ввічі
І усміхнувсь і зашарів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531572
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.10.2014
автор: Світлана Віхола