Нічого...Тихо двері ти закрив.
Нікого...Тільки я та стара осінь.
Поцілував.І тихо відлюбив.
Закінчилось.Кохати,мабуть,досить.
Пробачу.Сама тихо долюблю.
Пояснення?В коханні?Не буває...
За тебе завжди Бога я молю.
Та Бог про нас і сам давно вже знає.
Хитає головою.
-Я ж бо дав!..
Шматоване кохання під ногами.
Так дивно-це ж ніхто його не вкрав!
Кохаючи ставали ми Богами!!!
А потім...Як маленьке пташеня,
Котре мороз пообнімав в долонях...
І я уже давно не є твоя...
І осінь не одна у наших долях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530162
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2014
автор: Відочка Вансель