Не стукає серце таким дивним звуком,
Немає чуттів,подарованих духом,
Немає нічого,що варте уваги,
Здавалось раніше,що геть все до снаги,
А зараз...Давно не літаю,не мрію,
Бо згасла остання жіноча надія
Про зміни щасливії,зміни на краще,
А з віком у щастя повірити важче.
Життя недаремне,сумую даремно,
Бо далі страшніше:то світло,то темно,
Бо ріднії люди,яких так любила,
Летять не туди на позичених крилах,
А потім,напевно,ще більше мороки,
Бо вже не зупиниш непевнії кроки,
Від цього так сумно і жалісно буде,
Бо стануть чужими ці ріднії люди.
А може на сум цей заплющити очі
І доля світлинку ще дати захоче?
Вона подарує прозорії ранки,
Життя незрадливе,веселі світанки,
Вона подарує замріяні далі,
Позбавить від недругів,змиє печалі,
Якщо на цей сум лиш заплющити очі,
То доля чудове життя напророчить.
13,10,2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529767
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2014
автор: Руслана Сапронова