Сполохана любов, неначе пташка,
Злетіла із незручного гнізда.
У розпачі зітхнула дуже важко
І полетіла ... Вже нема й сліда.
Вона нас зігрівала, як уміла.
Старалася у всьому догодить.
Та часто підтинали ми їй крила..
Не знав один із нас, як це любить.
Куди летіти? Геть немає сили.
Надворі осінь холодами майорить.
І туга з головою враз накрила.
Ну як тепер на світі одній жить?
На лавочці присіла відпочити.
А серденько стривожене дурне.
За що змогли зі мною так вчинити?
Ніяк бідненька так і не збагне.
Злетіла понад морем, ніби чайка.
Назад ще озирнулася на мить.
А поряд ще летіла сіра зграйка
Від тих, хто лиш себе умів любить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529448
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2014
автор: Н-А-Д-І-Я