Згасають квіти тихо восени
Мов килимом пожовкле листя стелить,
Дороги пам’яті в цей сад знов привели
Стискає груди біль та серце щЕмить
Кохання птахою над нами пронеслось
В ту золоту й таку далеку осінь
Багато мрій тодішніх не збулось
Роздвоїлись дороги на порозі
Дзюркоче тихо рідний наш струмок
І павутина сплела вже хустину
Дух осені ворошить пам’ять знов
Як промінь сонця спогад в серце лине…
Зів’януть квіти ніжні восени,
А пам’ть все верне лиш в наші сни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528902
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2014
автор: Галина Р