Росте верба, похилена, журлива,
Ніколи віти вгору не здійма,
Та це тепер....Колись була щаслива,
Минуло все, така її судьба!
Давно було це, в першому столітті,
Коли зійшов на землю Бога Син ,
Верба цвіла і шелестіло віття,
Радів весь світ. Бог був для всіх ОДИН!
Знайшлися люди, не таке казали.
Вклонялися ще кам`яним богам,
А інші, не корилися, розп`яли,
Того хто дарував життя всім нам !
Заплакала верба, спустила гілля,
Від сорому у неї ,погляд вниз,
Забуть не може те людське насилля,
Коли ділили одяг, вбивства - приз!
Із болем так, до другого Пришестя,
Похилена чекатиме того,
Який зійде на землю ,щоб безчестя
Навіки знищити! Настане час Його!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528420
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: горлиця