Козак із чубом довгим золотавим
Крокує полем, лісом, поміж хат.
У ріг задує – полягають трави,
Звільниться цвіт із пелюсткових лат.
Козак крокує, сонце розсипає,
Котре зловив у торбу повстяну,
Коли конем стрибав по небокраю,
Хмарини сік, пускав голубизну.
А часом від ходи козак втомиться.
На торбу ляже. Піде холодок.
І небо засумує, засльозиться.
Із чуба вітер вирве волосок.
Хмарини сік - мечем розсікав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528360
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)