Спадає листя з явора додолу.
Нема, нема, та й упаде листок.
А ми, мов птахи, летимо додому,
Як закрадається до серця холодок.
Були літа, коли весна буяла,
Ми попрощались з батьківським гніздом.
А мама нас, щоднини, так чекала,
Щоб поділитись із дітьми теплом.
А потім літо і батьки далеко,
Ми зрідка залітали в отчий дім.
Лише, коли дітей приніс лелека,
Батьками стати нам прийшлось самим.
Проходить час, в нас діти виростають.
Осіннє листя падає до ніг.
А ми не знаємо, що ще на нас чекає,
Чи ступить хтось на батьківський поріг.
А поки є батьки і рідна хата,
То ми ще діти, - птахи на крилі.
Покиньмо все, летім до мами й тата,
Вони чекають нас – вони самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527180
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Віталій Назарук