Я хіба що забуду про завтра, як вчора забула про дощ,
що змінив літо ніби й не буде його вже ніколи...
Літо знайдою битим і раненим стінами міста уздовж
пробиралося листям пожовклим і краплями кволо.
Я хіба що згадаю про те, що на світі не я лиш одна.
Стільки інших й чужих, ніби мало комусь лиш для мене
пробуравити час й зависати на шибі віконній у снах
і таранити вени.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526117
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2014
автор: Маріанна Вдовиковська