КРИНИЦЯ
В степу, в спекотнім дикім краї
Б'є життєдайне джерело….
З давних-давен на пам'ять хтось зоставив
Неоціненний скарб – криницю і відро.
Не кожен може оцінити
Скільком врятоване життя….
В критичний час вона тамує спрагу,
Сил додає, надію в майбуття.
Та є криниця мудрості людської,
Із роду в рід є в ній вода життя.
Її за золото і гроші не купити,
Для багатьох вона нестерпна і гірка.
Вода життя – то Заповіді Божі,
Для людства дані раз і назавжди.
Ніхто їх не зумів змінити
Щоб не зазнати лиха і біди.
Імперії могутні пропадали,
Зникали назавжди, пішли у небуття…
Вином розпусти, гордощів, зневаги
Царі впивались, не пізнавши каяття.
Бог посилає дощ на праведних і грішних.
В нас вдосталь їжі, сонця і тепла….
Чи підемо, як самарянка, до криниці,
Щоб пити із святого джерела?
Івана 4:13,14 «У відповідь Ісус промовив:
«Кожен, хто п’є цю воду, відчує спрагу
знову, а хто питиме воду, яку дам я,
ніколи не відчує спраги. Бо вода, яку
дам йому я, стане в ньому джерелом,
котре битиме через край і даватиме
вічне життя».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526063
Рубрика: Гражданская лирика
дата надходження 26.09.2014
автор: НАУМ