Намрію собі трохи світу казкового,
складу бажання правильно граматично,
так хочеться чогось надвипадкового,
щоб час не втікав так банально і звично,
щоб сонце не висіло так недосяжно,
щоб небо не падало в холодні долоні,
щоб реальність не скиглила так протяжно
про те, як важко в її полоні.
Про те, що совість її незряча
лікується довго, як вогнепальні рани,
надвипадково осінь така гаряча
скидає жовте листя омани.
Я намрію світу собі не фатального,
перейти б нам лише крізь біди пунктиром,
дочекатися б світла світу глобального,
щоб це світло у ньому пролилось миром.
Щось таємне є мабуть в мовчанні простору,
щось незвідане криється в змінах русел,
я намрію щастя, що не буде осторонь
від реального світлого Божого умислу.
А Бог намріє банально усе спростити,
захистити кожного з мрійників і відчайдух.
Хто хоче – може з ним поговорити
про мету виховну потрясінь і розрух.
Цікавість людська здаватиметься невгамовною
Про валюту, ціни, коливання курсу,
лише мрія залишиться безкоштовною,
лише в неба залишиться безліміт ресурсу.
Лише в правди не буде війни із совістю,
сила духу переможе слабкість без зброї,
а життя буде довгою мирною повістю,
про яку намріють її герої. ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525541
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Аліна Олійник