Не відпускай мене ніколи,
бо ти і є моє життя…
Я більше не впаду додолу,
допоки ти в мені дитям,
допоки сонцем з неба світиш
й смієшся співом солов’я…
Гучним цілунком серед тиш,
між днів сліпих, ночей, туманів…
Мене ти знову прихистиш,
хоч і тебе саму хтось ранив…
Не відпускай вже ні на мить –
без тебе швидко смерть зустріну…
В твоїх очах лиш мерехтить
той вогник, розміром з пір’їну,
який розпалює багаття
в душі, дає вогонь каміну...
І жодне ще тілесне шмаття
ні разу так мене не гріло…
Ніяке ще дівоче плаття,
Чи хоч якесь жіноче тіло…
Як грієш ти під час припливу…
ДТХ
22.09.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525379
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2014
автор: Микита Баян