Я прошу, Господи, за ворогів
Хоч їх у мене, майже що, нема
І, хоч потрібних ще бракує слів
(До цього ще не звикла я сама).
Лиш від недавна зрозуміла те,
Що вороги слабкі бувають теж,
Потреба у молитві в них росте,
Ненависть бо до нас немає меж.
І щоб їх душі вирвались з тенет,
Небаченого до сьогодні зла,
Ти вислухай, мій Господи, мене,
Хоч праведною зроду не була.
Прости їх, Милосердний, як прощав
Буденний та важкий людині гріх,
Хоч на сумлінні в них багато справ,
Вже від яких тріщить з гріхами міх.
Не розуміють може творять що,
А розуміють... то прости їм це...
Можливо, Ти пробачиш їх якщо,
Вони не втратять ще людське лице.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525040
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2014
автор: Патара