Ніколи нікого не заставити любити,
Ані за королівства або ж скарби.
Не примусити із собою дружити,
Перекрашаючи світ у свої фарби.
Ніколи неможна зраду забути,
Що в серці рани залишає.
Рідко можна самим собою бути,
Коли маска лице твоє ховає.
Нечасто рідним віримо ми,
Наситившись сповна брехнею.
Про матір часто забувають сини,
Захоплені міською метушнею.
Багато в світі цім є стале,
На кожного раба знайдеться пан.
Кохання чудове й небувале,
За собой веде обман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524392
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2014
автор: 333