За обрій закотилось сонце,
На землю довга тінь лягла.
Вогнями світяться віконця,
А на дворі панує мла.
Вже потемніла неба просинь...
Іду я стежкою в гаю
І чую, як шепоче осінь
Ліричну пісеньку свою.
Почула шепіт, озирнулась, –
Немов наосліп хтось бреде, –
Так страшно стало, аж здригнулась,
По стежці, може, хто іде?
Нема нікого... Знов шептання …
Дивлюсь – аж листячко летить...
Природи то осіннє дбáння:
Ночами й днями шелестіть.
Скидає свій барвистий одяг,
Шепоче і кладе до ніг,
Влаштовує для вітру протяг
І теплу ковдру для землі.
В траві лежить покров барвистий.
Стою в вечірній тишині
І чую, як шепоче листя
Прощальні осені пісні.
28.10.1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523865
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2014
автор: Martsin Slavo