довжелезними пальцями обхоплю твої груди
відтамую, одтамую день передтеч до відлуння
дерева вічного цокотіння зубами,
індіанськими плямами світло-коричневого
промину заявлюсь у твій сон леопардовий,
одірву матеріал, із котрого вибудовують
ряд консервного начиння,
принесу тобі голову,
про котру я геть забув
й котра завжди залишалась
на моїх плечах
арапахо
в цих дивних ночах
втрачалась кров й бурлявили кістки міста
внутрішнім двориком кінчались солдати
безликі, втомлені голодні конформісти
високого знебіння
холодного саміту
самотності й вологого свисту
й що це було за зухвальство
читати упівголоса перед своєю
похоронною процесією,
бувши примарою спаленої історії,
мідною медаллю змертвілого президента
Сполучених Штатів Поетики
у свій смак залишатись гордим птахом
у свій вияв сіяти зерно, де не виросте братства
я торкаюсь твоєї шиї – й хвилі відрізають мене од берега
вказуючи на острів свободи серця,
торкаюсь твоїх ключиць й ніжне гостре лезо
вибудовує зашморг із духовного каміння,
торкаюсь твоїх рук й випадають із вікна
бісові лелеки,
перекидаючи усі вазонки скелетоподібного Ґреґора,
і ось дістаюсь головного – обличчя
вантаж неминучості стискає моє тіло
до розмірів коника-стрибунця
й розчавлює,
протикаючи поміж дерева холоду спиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523852
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2014
автор: Immortal