Без



Розстріляне  відродження  ніколи  не  воскресне
Украдене  щастя  ніхто  не  повертає
Під  виглядом  того  що  треба  дуже  скоро  стрес  знять
Повільно  й  методично  сам  себе  вбиваю
Розбиті  кулаки  кривавий  кашель  на  морозі
Розтоптані  надії  і  потоплені  ілюзії
Я  стрибну  під  метро  під  потяг  при  любій  нагоді
І  тіло  моє  корчитимуть  радісні  конвульсії
Потріпана  душа  та  все  одно  страждає
Розбиті  почуття  покотилися  в  безодню
Я  згадую  про  фенікса  якого  не  буває
Розбита  розочка  в  руці  переріже  горло
Стій  стій  стій  по  щербатому  камінню
Могильні  плити  на  життю  яке  було  недовгим
Прокручував  минуле  як  скроні  посивіли
А  очі  стомлені  від  горя  заливали  сльози
Бо  хочеться  нажертися  горілки  з  клофеліном
#башить  нах#й  всіх  підряд  і  не  питати  хто  це
Порвалось  все  всередині  боліти  не  припинить
Я  здох  і  очі  виїли  і  не  побачу  сонце
Тримав  обійми  стиснуті  там  не  було  нікого
Невже  це  не  повториться  і  все  було  востаннє
Все  що  було  прекрасним  помирає  дико  стогне
А  я  сижу  розбитий  в  божевілля  дивних  гранях
Розстріляне  відродження  ніколи  не  воскресне
Украдене  щастя  ніхто  не  повертає
Старе  життя  пройшло  його  ніхто  вже  не  поверне
Потріпана  душа  та  все  одно  страждає
Померло  все  що  мав  як  з  криком  в  прірву  покотилось
Побіг  за  ним  упав  і  довго  плакав  як  дитина
Кров  пульсувала  із  розбитих  кулаками  вилиць
А  душу  й  тіло  покривала  чорна  чорна  крига

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523013
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.09.2014
автор: zap88