А знаєте, люди ідуть,
за хлібом, надовго, зникають.
Їх деякий час іще ждуть,
а потім просто звикають.
А знаєте, люди ідуть,
як час. Оминають зупинки.
Знач, не судилось, мабуть,
вони - чиїсь половинки.
А знаєте, люди приходять,
раптово, невчасно, у мить.
Свої половинки знаходять,
і знову хочеться жить.
Ви бачили, душі цвітуть,
багряним, як хризантеми.
Це через те, що ідуть
люди, забравши Едеми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522575
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: Руслана Лукаш