це мовчання широке ніби напівпорожнє двуспальне ліжко робить мене злішою до усього ворожою
не ламає не вигинає - ніби шершаву на дотик деревину вигострює
єдиний талант мій - здатність пристосовуватись до болю
будь-яких ступеню тривалості і жорстокості..
певно це найкорисніше і найшкідливіше чому тільки можна навчитись
атрофоване серце б'ється рівно як стрілка годинника
який вже не показує ані хвилини
любові та ніжності..
падати знову і знову вставати не подряпавши бодай колінки
це не любов не любов не любов це системна помилка
видираюсь з твоїх обіймів ніби з асфальту весняна квітка
із коренем..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522320
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2014
автор: Майя Грозова