У мені важчали її коробкові подихи і полохливі руки,
Приголосні її речень, дати місячних, календарі,
Серце, яке виходило з потом, коли ми кохалися вдруге,
Хай смерть забере усіх, і хай залишить її.
Хай чорний місяць повний горлянки і мідні труби,
Хай темінь вливається теплим мастилом крізь ваші зуби,
Хай ніч, наче постріл, криваво між днями хлюпоче,
Сповідай її, падре, сповідай її голосно й тепло,
І пробачай, пробачай за усе її, отче.
Любов до жінок – це любов до смерті й життя,
До холоду й спеки, до голоду і потуги,
Сиплеться вересень – кріпить вино. В очеретах
Холоне вода.
Ти – вагітна, мала. Від мене, мала. Від того тебе і нудить.
Усі твої діти будуть народжуватись голосно й важко,
Усі твої муки, тривоги, канати, ріки і кулі,
Ти будеш носити в собі, наче дим, наче останню затяжку,
Наче шифрований код ДНК, контрацептив, про який уперше забула.
Найгірше думати про любов після сексу і цигарок,
Допоки чорні ангели втіхи топчуть патоку смерті,
Екстази твого самогубства у лоні твоїх жінок,
Заради яких хотілося жити,
Заради яких хотілось померти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522238
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин