тому що близькість нестерпно невизначена не має ваги себто є невагомою
гейби повітря затиснуте попід серцем у епілептика
так ніби вдихнули але цього подиху
стачає ледве на те аби не втрачати свідомість..
хто ти мені не чужий і не свій і як довго ще будеш мовчати
у осінньої тиші завжди заплакані очі
певно я могла б припинити писати
я могла б припинити писати
але я не хочу..
от і лишається вхопитись за нитку що нізвідки й нікуди а тільки в'ється
дорікаю собі у ніжності ніби це непростима слабкість
але вона є єдиним на чому моє крихке немов би пташине яєчко життя тримається
і тому собі пробачаю..
хто я тобі не своя не чужа і навіщо цей простір знову і знову долаю
так ніби замало голок довгих гострих загнаних глибоко попід нігті
кожного разу коли намагалась наново сшити
одне тіло навпіл розрізане..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522140
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2014
автор: Майя Грозова