В моїй душі живе вовчиця,
Яка навчилася не вити по ночах.
Та на блідий місяць більше не дивитись
Лише ковтати сльози, що в очах.
Закрити всі шляхи,що йдуть до серця
Зібрати силу волі у кулак.
Поклястися, що більш не повернешся
Туди, де живе вічність і постійний страх.
Не довірятись більше ні одній істоті
І заховати свою душу за сотнею дверей.
Лише собі єдиній зізнатися я мушу
Невиносима мука – звикати до людей.
Нехай мене ніхто не зрозуміє
Та я цього ні в кого не прошу.
Так важко, коли кохаєш ти людину
Взамін отримуєш байдужість й пустоту.
Так важко серцю від несказаних зізнань
І погляду, якого більше не існує.
Кохання – це лише потік страждань
І скоро ти теж це все відчуєш…
Автор: Мяковська Наталія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522073
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2014
автор: veselka