Наші почуття розривають з середини
наче ми люди, а ніби й машини.
Наші нещастя це все механізми,
котрі омиваются болем та слізьми.
Чому ми не може жити у мирі?
Де наша віра? Де наші сили?
Ми ж усі люди, живі та існуючі
життєві моменти постійно рахуючи.
Йдем в невідоме й яскраве сузір*я,
читаєм про мир у казках та повір*ях.
Забули нажаль, що значить людина
не роботи, техніка й геть не машини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521671
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2014
автор: Arthur Savchuk