розказувати тобі про світло що ллється не ззовні а ізсередини
так що наскрізь просвічує кожну гілочку найтоншої вени ніби рентгеном
певно усе чому я навчилась за двадцять із зайвим років
не ховати в кишенях цвяхи що зранюють пальці
як тільки зануриш долоні..
це раптова весна напередодні війни скаженої і безглуздої
тепер не боюся тебе а боюся лише тебе втратити
бо коли б у цьому житті народилась мужчиною
певно була б вже похованою в одній із могил безіменних
себто нічийних..
в смерті як і в любові задовга повечірня тінь пам'яті
стелеться дим від кривавих багать їдучий тяжкий чорний
так що прогинається попід ним земля ніби тіло тендітне жіноче
зламане і згвалтоване..
але той хто приходить із зброєю першим від неї ж падає
скільки б їх не було хворих сліпою ненавистю
все чого вони гідні - лише людського скорботного жалю
бо коли у людини немає серця
значить вона не людина..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521250
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2014
автор: Майя Грозова