поринув у поранення своє,
у кровотокі, лихослів"я...
і бачу ворога і ноги в стременно
і в лет - там раннє підвечір"я.
лягає сірісттю на зморенне чоло,
думки шалено ранять власне ЕГО,
твого кривого бачення всього,
не стерпить навіть спокій Лева.
Не стерпить навіть люта самота,
що в просторі кімнати причаїлась
і не іде й не молить ні в кого,
так звиклось бути викликом для себе.
а рана все гноїться і роїть,
круг себе мух, пліток, догадок,
ще поживу, мабуть, допоки мить,
не доведе до висновків поразок.
однокімнатно мислиння моє,
малює і верстає дні за днями,
ти нарізно з собою і мене,
обачіч не залишиш, сил не стане.
і так в кутках з самотністтю живу
і кожен з нас все лиже свої рани.
підняти небо зможу? підніму!
як лихом наступлю на біль незнанну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519635
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2014
автор: Андрій Булакевич