у холодних степах зими
як вітражні дзвеніли тіні
не навічно хоча нетлінні
не зрікались й вони суми
далі тихо повзли крізь час
простягались повз душу тілом
так чорніли що вкруг аж біло
вишивався іконостас
а тепер вже прийшли й мовчать
під порогом забута свитка
ніч довкола така блакитна
і у неї нетінна стать
як просякне вона мене
як очуняю з ночі колір
як одна у вселенськім полі
закільцюю себе мов нерв
тоді в рівень нерівних сил
пущу корінь і тінь від нього
розгалузить сонцем дорогу
від гілок моїх наче крил
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519216
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2014
автор: Маріанна Вдовиковська