Високу липу вітер обтрусив,
Не залишив їй жодного листочка.
Та мало.
Знову торсав і грозив –
Проскочити не міг повз неї мовчки.
Він мокро видихав своє: «Відд-а-а-й!
Віддай мені усе добро осіннє!..»
Вона ж стояла тиха і бліда,
В крилятах цвіту пестила насіння.
Нехай іще в домівці…
Не пора…
Не гоже в світі порожньо літати…
Без кореня лишиться дітвора…
Яка ж тоді із неї буде мати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518680
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2014
автор: Ніна Багата