Слова зустрічаються через сорок років.
Десь на денці долин, що їх скиби волочать
Туманні стежки,
Проростає осердя молитви.
Там потрійність розрадних промов
Не підкошує погляд донизу,
Там багаття волає про поміч
Дощу.
І пророщені сповіді із віт галузкових
Не втікають у слух,
А нанизуються на сторінки.
Бачу ніч із її плавнотілим сяєвом,
Бачу потяг, що тихо везе на собі
Пломеніючі душі.
Це Нічого треба вміти терпіти,
Лише мужність – мірило того-часу-чекання-станції-Смерть.
Із вогнища береш ти жаринку у руку,
Вперше чуєш тепло, притискаючи Це до ліній долоні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517120
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2014
автор: Олена Ганько