Розчарований.
Аж небо плаче!
Наді мною, правда, над одним
І потоком сліз в мені, неначе,
Розчинився балакучий сплін.
Так багато друзів одноденок,
Легким кроком по житті моїм,
Витоптали грубим вчинком,
Цвіт душі ще зовсім молодий.
Так жінок багато одноденок,
Без напору виникали в днях,
Залишаючи лиш чашку з кави
І ні каплі споминів про нас.
Так всього багато і так мало,
Лагідних очей і губ таких,
За якими б вірно гинув,
За якими хоч в крайсвіт.
І коли підкреслено етапи,
Що зробив, чого досяг, що зміг,
Пригадаю зронені печалі і сльози
Потоки що за них,
Виливались із очей і змили,
Всі образи і лихі слова…
Ви були моїми вчителями,
Це було моє життя.
Хай обман, життя – обман,
Це вірно, доля правди тут живе,
Та обман, це також вчинок.
Вчинок – що мене вперед веде.
Певно знаю, що тепер повірить,
Зможу лиш провіреним, отим,
Що зі мною будуть до загину,
Що зі мною проживають сплін!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517028
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2014
автор: Андрій Булакевич