Я кричу на Всесвіт, щоб мене почули.
Руська мати, чуєш? Чи тобі дарма?
Це в сльозах солоних українська мати,
На весь світ волає, співчуття шука.
Чом ти нелюдима і така жорстока?
Де ж ти розгубила паростки добра?
Бо вже світ весь просить: звірі, схаменіться!
До глухих кричати, силоньки нема.
Ми без вас в любові й радості жили,
Ви наш мир забрали, ірода сини.
А я просто мати. Як же не кричати?
Я синів від смерті хочу вберегти!
Не радій, проклата, що не ти а я,
Плачу і молюся за своє дитя.
Бо в мого синочка серце в грудях є,
Україну любить, діток і мене.
А сини росії люті й озвірілі,
Кровожадні, мстиві і оскаженілі.
Що посіє в душу сину свому ненька,
Те й заколоситься: жито чи журба.
Я молюсь щоденно, знаю, не даремно,
Щоб прийшло до тебе в серце каяття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2014
автор: Зоя Журавка