Тридцять другий – тридцять третій

Тридцять  другий  –
 тридцять  третій

Тридцять  другий  –  тридцять  третій…
Полонило  село  лихо.
Голод.  Привиди-скелети
По  дорогах  бродять  тихо.

Сльози  виплакали  діти,
Обміліли  вочі  в  мами.  
Як  отак  на  світі  жити,
Краще  вмерти  і  до  ями…

Поховала  ненька  сина,  
Навіть  подумки  зраділа  -
Хай  не  мучиться  дитина…
Душа  гірко  голосила.    

А  ще  двійко  малих  дочок
На  Різдво  навік  поснули,
Кожній  одягла  віночок,
Щоб  княгинями  побули…

Посміхнулась,  в  покуть  стала…
Як  весільну  доспівала,
Щось  до  Бога  прошептала
І  блаженною  упала…  

Кажуть  -  темними  ночами
Линуть  голоси  з  могили…
То  ридають  діти  й  мама…
Чути  це  немає  сили.

І  немає  винуватих,
Як  наруга  ранять  чвари.
До  спокути,  східний  брате,
І  чекай  пришестя  кари…    

Пам'ятайте,  добрі  люди,
Катованих  в  Україні…  
Хай  їм  пам’ятником  буде  -  
Наша  воля  й  кущ  калини.

27  листопада  2012  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516005
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.08.2014
автор: Микола Паламарчук