Що ж ти мовчиш?
Скажи хоч слово.
Хоч звук, небого, пророни.
Я у твоїй німій неволі,
Нездужаю в своїй недолі,
Прийнявши душу сироти.
А за вікном сади, лани,
Протоптані стоять дороги,
Шумлять гаї, тремтять діброви,
В своїй незламній пишноті.
Лиш зорі бачать це,сліпі.
А ти ідеш, бредеш по світу,
Хоч зрячий на своєму віку -
Не бачиш тої видноти.
Спішиш, біжиш, немає ліку,
Наперекір своїй судьбі.
А я дивлюся - і пишаюсь,
Живучи на своїй землі.
І тихо плачуть кришталі,
В сирому і німому полі,
Собі не знаючи рідні.
Ти слово, тихо, пророни.
І в серці битому, небого,
Останню плетучи дорогу,
Собі могилу віднайди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515775
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2014
автор: Зорегляда