Комуна
Опустіли рідні села,
Гнізда кинуті буслями…
Колись рай - тепер пустеля,
Заростає бур’янами.
Змучив деспот всіх на світі,
Викосив без перебору.
Дідусі, батьки і діти
Знищені голодомором.
В українські пустки-хати
Заселились пересели.
Міцні мати-пере-мати
Переповнили оселі.
Ріже вухо чужа мова,
Ранить серце їхня пісня,
Сад вирубують на дрова,
Палахтить у грубі вишня…
П’ють, як воду, хмільну брагу,
Із домівок ллються чвари.
До колгоспу по звитягу
Заганяють комісари …
Сиплеться з хатини глина,
Протяги снують у клуні,
Висить куркуль на бантині
Непідкорений комуні…
До тюрми веде брат брата,
Шепчуть кляузи, навіти…
Смокче кров колона п’ята,
Українцями зігріта.
Томляться в централі в’язні,
Буцім вороги народу…
Комунари, горе-блазні
Там, де п’ють, плюють у воду…
Замуровані поети,
Заґратована еліта,
Не втихають пістолети
Найкривавіші на світі.
Українці в казематі,
Окупована країна
І нема з кого спитати:
Нащо знищують калину.
Вщент понівечені долі,
Обезкрилені родини…
Тільки вітер ще на волі
В нашій славній Україні.
На комунах багрять зорі,
Герб серпастий-молотастий,
Жити змушують в покорі,
Щоб не згаснуть – учать красти.
Видно ми такі родились,
З пелюшок стали рабами,
Вільнодумні, а корились
Закабалені катами…
Ще розквітне Україна,
Відродяться родоводи…
І народить мати сина,
Що звоює нам свободу…
Лиш до волі ще нескоро,
Вже йдуть полчища з Берліну…
Ще впадуть московські зорі
Під розквітчану калину…
07 грудня 2012 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515590
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.08.2014
автор: Микола Паламарчук