Всяка влада, як звісно, від Бога.
Тільки ця – із кубла сатани.
Пролягла наша горе-дорога
Через скелі й глибокі яри.
Скільки зведено солі народу,
Цвіту націй, провидців буття,
Щоб під гордим знаменом свободи
Возвеличити людства сміття.
Все творилось в ім”я пролетарів.
Тільки дивно, як в це поняття
Одягли лежебок і бездарів,
Розіп”явши творця-трударя.
Розрослось, розповзлось теє плем”я
Злючим зіллям в життєвім саду,
Розтоптало безмежним нікчем”ям
Віру, честь і душі доброту.
У зневазі одвічні чесноти:
Бог, сім”я, доброчинність, мораль.
Наплювали на вченість, роботу,
Зкомуніздити б щось – вся печаль.
Не сверблять ні серця, ані руки –
На тарілочці все подавай.
Не тривожать душевнії муки –
Десь ввірви, щось хапни, не зівай!
Тільки ді_дькові діти і внуки
І похресники відьми Яги
Можуть так працювати безруко
Без бажання, натхнення, снаги.
Сотворяти таке кривобоке,
Переводити марно добро.
Все, що було в народі глибоке
Розіп”ято надійно й давно.
У пошані всевладні діляги.
Чесніть в справах в великій ганьбі,
Рекитери, рвачі, злі ватаги
Розцвіли, як бур”ян на багні.
Те багно з дня у день наростало,
Все втягало у пащу свою,
Псевдовлада нам душі карнала –
Виривала господню струну.
А сьогодні ми славим відвагу!
Ні, не всім обірвали струну.
Чортівня запалала яскраво.
Знов вчуваємо божу сурму!
1991
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515468
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.08.2014
автор: Юрій Прозрівший