„Ніхто не забутий, ніщо не забуто…“

„Ніхто  не  забутий,  
ніщо  не  забуто…“

„Ніхто  не  забутий,  ніщо  не  забуто…“,  -
Гримить  на  дев`яте  помпезний  парад,
Проходять  шляхами  у  кирзу  узуті
Примари  відважних,  полеглих  солдат.  

Довбають  герої  асфальт  костилями,
Порожні  тріпочуть,  тремтять  рукави,
А  мами,  заплакані,  ждуть  їх  роками,
В  надії:  кровинки  вернуться  живі.

Попереду  кроки  карбують  колони,
На  грудях  бряжчать,  як  нові,  ордени,
Цвітуть  в  позолоті  червоні  погони…
У  спини  стріляли,  бува,  не  вони?

Радіють  трибуни,  проходять  каліки,  
Бадьоряться  внуки,  нащадки  живих,
У  котре  клянуться  в  любові  навіки,  
До  тих,  хто  колись  від  сатрапів  поліг.

Ідуть  непоховані  досі  служиві,
З  бездонних  очей  пробивається  жах.
Сини  на  трибуні,  самі  уже  сиві,
Не  бачать  героїв  в  полеглих  батьках.

Щотравня  волають:  „Ніхто  не  забутий…“!
Ці  поклики  завтра  у  безвість  злетять,
Бредуть  по  дорогах,  у  кирзу  узуті,
Убиті  солдати,  що  в  полі  лежать.

04  квітня  2011  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515090
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.08.2014
автор: Микола Паламарчук